Останні місяці вся увага громадськості та й журналістів прикута до події на сході країни. Це можна зрозуміти, тому що там – війна.
Але маючи такого сусіда, як Росія, вторгнення ворога можна очікувати з будь-якої ділянки кордону. Після сходу інша поки не гаряча, але напружена точка – адміністративний кордон з Кримом. По всьому периметру там розташовані блокпости і застави хмельницьких прикордонників. Наші знімальні групи три дні працювали на півдні країни, спілкувались з хлопцями, бачили ворога. Ми розпочинаємо серію репортажів про тих, хто вразі наступу окупанта першим прийме удар. Сьогодні кілька життєвих історій. Бо навіть фактично в часи воєнного стану людям ніхто не забороняв сумувати і любити.
Ці хлопці стоять на охороні українських рубежів. Після анексії Криму азово-чорноморське відділення прикордонний служби було змушене перебратись на материкову Україну. Починаючи з березня хлопці перебувають у постійні напрузі – окупант не хоче зупинятись і постійно влаштовує провокації. Кілька місяців тому тут було по-справжньому гаряче – колони російських військових з технікою у бойовому порядку наближались до адміністративного кордону, провокуючи наших прикордонників. Ті тримались. Зараз відносно все спокійно, провокацій стало менше, але пильність прикордонників не спала. Для нас вони – герої і захисники. Але десь далеко від цього місяця є люди, для яких ці хлопці крім героїв ще й діти, друзі, кохані.
Антон Степаненко – снайпер мотоманевренної групи. Сам із Харкова. На заставі перебуває другий місяць. Спостерігає за переміщенням російської техніки на території Криму. У Антона є дружина з Рівного. Доля звела їх у Хмельницькому. Кілька днів тому виповнився рік з часу одруження.
У Вадима Солтика у Хмельницькому дружина та двоє дітей. Меншому – 6 місяців. Бачив, коли дитя народжувалось. На заставі уже вдруге за останні півроку.
Їх всіх чекають вдома – дружини, дівчата, батьки та діти. Їхня підтримка надважлива для хлопців. У свою чергу, близькі також чекають бодай кілька слів від цих хлопців.
А в дружини Олександра Новікова якраз 12 серпня день народження. Чоловік хвилюється, передаючи вітання, з першого дублю це не виходить. Але це справжні емоції. Але це справжні емоції. Навіть в таких умовах справжні почуття не лише не зникають, а, мабуть стають ще сильнішими.
Старший викладач однієї з кафедр НАДПС Ігор Кривий вже 40 днів перебуває на півдні країни. У четвер в його дружини також було день народження. Коханій привезти квіти обіцяє уже найближчим часом. А поки – просто слова вітання.
Одна з найближчих застав до окупованої території. Тут охороняють кордон хлопці з відділення Благовіщенка. У березні наші прикордонники поселились у звичайному будинку, який придбали за кошти спонсорів. Разом з прикордонниками патрулюють і мобілізовані, в основному із Запоріжжя та Херсонської області.
У нього є велосипед, безліч іграшок у кімнаті, проте маленький Даня полюбляє гратись іншими речами – ключами та акумуляторами. Або залізти у автомобіль, як він його сам називає:
Юля та Володимир познайомились в рідному селі на Вінниччині. З тих пір дружина їздить з чоловіком по кордону.
Про страх Юля навіть не думала, на один з ближніх до окупанта відділів поїхала одразу. Спершу допомагала хлопцям, як єдина жінка у колективі готувала їжу. Тепер слідкує за господарством. І підтримує коханого чоловіка.
Усім жінкам, чиї чоловіки перебувають на кордоні або на війні, бажає витримки. І закликає підтримувати коханих усім, чим можуть. Юля, до слова, єдина жінка, яка прихала зі своїм чоловіком. І, як бачимо, зовсім не шкодує. Як і Даня, який можливо вже через кілька місяців буде жити у мирі та спокої, які для свого та й інших синів зараз оберігає його батько.
Їх тисячі – сильних, мужніх, майже юних і вже досвідчених. Вони роблять здавалося б буденну справу, проте перебуваючи там - відчуваєш, наскільки важливу. Їх чекають вдома, але вони розуміють, що зараз потрібні тут. І будуть стояти, доки це потрібно.
