Як виявилося виступ збірної України з футболу на Євро 2016 став не єдиним спортивним розчаруванням цього літа. Після провального виступу, наші футболісти не забивши жодного голу передали, так звану, «антирекордну естафетну паличку» нашій олімпійській збірні. Що ті, що інші показали найгірші результати за всі роки незалежності та «оновили» власні антирекорди. Отож сьогодні разом з вами спробуємо розібратися, що відбувається з українським спортом, та чому ситуація з кожним роком лише погіршується.
11 медалей привезли наші олімпійці з Ріо-де-Жанейро, і цей показник став найгіршим за всі шість Олімпіад в яких ми брали участь протягом 25 років своєї незалежності. Та й справа не стільки в медалях, хоча саме вони є показником нашого рівня, а в стані українського спорту загалом. Після показових ХХХІ Олімпійських ігор назбиралося багато питань, як не дивно, не до спортсменів та тренерів, тому що вони зробили все від себе залежне щоб показати якнайкращі результати, а до тих хто сидить у м’яких кріслах владних кабінетів. Ці питання назрівали вже давно, але найгостріше вони постають після змагань за якими спостерігає весь світ. Хто нам дасть відповідь на ці питання? Чому олімпійці змушені купувати інвентар за власний рахунок? Де діваються бюджетні кошти виділені на розвиток спорту? Хтось з вас, взагалі, бачить цей розвиток, бо мені помітна лише деградація? Міняється влада, міняються міністри – всі обіцяють реформи в першу чергу в дитячо-юнацькому спорті. Так от, де вони, ці реформи?
Якраз таки саме з дитячого спорту і розпочинаються наші проблеми. Варто лише поглянути на інвентар в ДЮСШ – відкриваючи двері в більшість спортзалів немов телепортуєшся в Радянський союз. Тільки от, якщо тоді це було нормально, і «в ногу з часом», то зараз це виглядає катастрофічно. Спорт розвивається, а ми стоїмо на місці, і таке враження, навіть не пробуємо нікуди зрушити. Елементарний басейн в школі – небачена розкіш – яким чином в такій ситуації ми хочемо виховувати майбутніх олімпійських чемпіонів? Багато методик підготовки дітей також вже давно застаріли та стали не актуальними. А чого ми чекаємо коли дитячий тренер отримує заробітню плату якої ледве вистачає на прожиття, про які вже курси підвищення кваліфікації може йти мова. Молодь в нас талановита, тренери також є, немає одного – заохочення. Потрібно бути, справжнім фанатом своєї справи, щоб займатися нею собі в збиток. А спорт в Україні в 80% випадках справа яка не приносить прибутку. Один з головних показників стану та фінансування спорту, те, що цьогоріч в ігрових видах спорту наша країна вже вкотре не представлена ні баскетбольною, ні гандбольною, ні волейбольною командами. Тому, що в цей спорт ніхто не вкладається, бо не вигідно.
Головна олімпійська база в Україні, і та не відповідає найвищим стандартам, не говорячи вже про європейський рівень, навіть, у наших агресивних північних сусідів ситуація виглядає краще. Багатьом спортсменам на протязі року приходиться за власний кошт тренуватися на базах США, Німеччини, Австрії, та будь-де, де є умови для тренувань. Потім вони виступають під прапором нашої країни, цієї, де їм не спромоглися надати самі елементарні, необхідні речі, а інколи і, взагалі, - «ставили палки в колеса». Так має бути в країні яка не хоче впасти до підніжжя спортивного Олімпу?
На запитання чиновникам про погані результати, та про ситуацію в спорті загалом – ми знову, швидше за все, отримаємо шаблонну відповідь: «Так, в країні АТО. Фінансування врізали…». Може досить всі проблеми списувати на ситуацію на Сході? Проблема не в військових діях, а в банальному не бажані змінити щось на краще. В 2010 році, коли ми повернулися з зимових Олімпійських ігор, що проходили в Ванкувері з нулем у графі «медалі» війни не було. Зимові види спорту та ставлення по відношенню до них в Україні – це, взагалі, окрема тема, «крик душі», тому що на всіх зимових Олімпійських іграх ми здобули загалом «аж» сім медалей. Тим не менш, не зважаючи на всі проблеми, наші біатлоністи не перестають приносити нам численні нагороди на Кубках та Чемпіонатах світу. Ось вони справжні патріоти, люди які понад усе люблять свою справу.
Отож, тема стану українського спорту досить обширна. Тут куди не глянь – є про що поговорити, але розмови ці, нажаль в більшості випадків будуть далеко не радісними та позитивними. Він, наш спорт, терміново потребує реанімації та справжнього, а не тільки на словах чи на паперах, запровадження реформ. Реформ - які будуть стосуватися дитячого спорту, реформ - які створять сприятливі умови для інвестицій в спорт, і, нарешті, реформ – які змусять наших спортсменів десять раз подумати, чи варто змінювати громадянство та виступати під кольорами іншої держави. А зараз лише хочеться подякувати всім нашим олімпійцям, за подарені нам емоції, за старання та за медалі. Надіємось, що з часом все-таки відбудуться зміни на краще.