Гіркі чорнобильські дзвони лунають над Україною, знову і знову нагадуючи нам не лише про найстрашнішу техногенну катастрофу, але й про тих, незламних духом, справжніх героїв, що йшли на двобій із невідомим, підступним ворогом, виборюючи безпечне майбуття для прийдешніх поколінь.
23 квітня, напередодні 29-х роковин жахливої трагедії на Чорнобильській атомній електростанції, на мітинг-реквієм до пам’ятника «Пожежним – Героям Чорнобиля», що біля Головного управління ДСНС України у Хмельницькій області, прийшли ліквідатори аварії, представники обласної та міської влади, громадських організацій та небайдужі хмельничани. Під час мітингу присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять ліквідаторів, поклали квіти до пам’ятника «Пожежним – Героям Чорнобиля», та низько схилили голови перед усіма, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у двобої з ядерним монстром. Після цього були запалені свічки у каплиці Пресвятої Богородиці Неопалимої Купини.
У перші роки після аварії 132 працівники пожежної охорони Хмельниччини брали участь у ліквідації. Їм вдалося вирвати перемогу надзвичайно високою ціною: сплативши життями і здоров’ям, даруючи шанс на безпечне життя майбутнім поколінням. Вогнеборці відкачували "важку" воду, очищали від графіту вентиляційні труби четвертого блоку, працювали на подачі води в розчинні вузли, дезактивовували заражені території, здійснювали постійний контроль за виконанням протипожежного режиму в районі третього і четвертого блоків, виконували профілактичні роботи на різних об'єктах.
Гіркими спогадами про своє перебування в зоні Чорнобильської атомної електростанції поділився колишній начальник відділу цивільної оборони Управління пожежної охорони Хмельницького облвиконкому майор внутрішньої служби Ростислав Жук, який розповів, що 9 травня 1986 року за сигналом «Тривога» за дві години була зібрана і відправлена перша група чисельністю 60 чоловік на 10 пожежних автомобілях. Під час перебування в 30-ти кілометровій зоні був вражений жахливими безлюдними картинами навколо – це спорожнілі приватні будинки та багатоповерхівки, залишені домашні тварини, дитячі візочки, а сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС, під дією радіації перетворився на «рудий ліс». Неабияк дивували самовідданість та ентузіазм пожежних, військових, медиків, міліціонерів, будівельників, які не маючи достовірної інформації про «мирний атом» працювали не десять запланованих днів, на які були направлені, а залишалися на місяці. Уявіть тільки, що люди, які працювали на даху машинного залу, голими руками відкопували суміш урану та бітуму, адже в такому небезпечному середовищі не працювала навіть техніка. Наприклад, електронний бульдозер, який надали японці, пропрацював лише два дні, тому ще не витримав рівня радіації.
Заходи щодо вшанування пам’яті жертв страшної катастрофи пройшли в усіх райцентрах Хмельниччини, адже біля кожного пожежно-рятувального підрозділу встановлені меморіальні знаки, пам’ятні дошки та стели пам’яті, що нагадують людству про неоцінений подвиг героїв-ліквідаторів.
