Так було до 30 листопада. Цей день увійшов у хронологію революції – як розгін студентів. І вже першого грудня онлайн майже вся країна стежила за подіями на Банковій.
Хмельницький майдан стояв солідарно із столичним та десятками інших майданів України. Вони стояли за себе та свою гідність, стояли проти режиму Януковича. Ще тоді ніхто з них не вірив, що вдасться скинути царя з престолу. Та кожен робив те, що вважав за потрібне, боровся за НЕЗАЛЕЖНУ Україну. Тетяна прийшла на майдан і лишилась там. Вона кинула роботу, а замість того робила чай та гарячі бутерброди.
Василь три місяці жив між двома містами – Хмельницьким та Києвом. Щодня возив продукти, одяг та медикаменти. Щодня до його буса сідали активісти, які поповнювали лави столичного майдану. Хмельничанин Сергій з перших днів революції був у столиці. Там і отримав два своїх поранення. Організаційними питаннями місцевого спротиву зайнялись партійники. Юрій Смаль – колись керував майданом у 2004. І вже у 2013 знову очолив активістів.
У Хмельницькому створили кординаційний штаб опору диктатурі. Три місяці на межі відчаю та з усвідомленням, що здаватись вони вже просто не мають права. Події в столиці розбурхали і сплячий Хмельницький. Містяни беруть штурмом адміністрацію.
Минув рік. Ніхто з нас вже не повернеться у своє буденне життя. Бо тієї країни, яка була до листопада 2013 року, вже не існує. Та революція гідності не завершена. Це був перший етап. Етап, на якому українці хоч і вистояли, але систему так і не зламали. Етап, на якому внутрішній раб залишився панувати. Законна люстрація через демократичні вибори і президента, і парламенту – провалилась.
Голос хмельницького майдану Олександр Симчишин наразі де-факто очолює область. Зізнається, стара система працює і досі.
Нині у нас війна, гривня у крутому піке і вже здається ніколи з нього не вийде, зовнішні борги та все така ж газова залежність від загарбника. Влада не ламає корупційні схеми і не очищує від зрадників свої лави. На плечі пересічного українця лягли лікування поранених революціонерів та захисників цілісності держави, утримання армії і контроль за тими, кому дали вотум довіри.
Та як розчарування та зневіра знову не штовхали б на барикади, варто пам’ятати: ми маємо право жити гідно, його ми виборюємо щодня кров’ю кращих з кращих. Ми маємо сьогодні власноруч реформувати, змінювати та будувати ту країну, з якої не захочеться поїхати. Третя революція не на часі. І чим швидше політики усвідомлять, що вся Україна чекає від них консолідованих єдиних рішень, а не чублення за посади, що громадяни більше не мають страху любити свою країну, що українці стали відчайдушно гідними, що в державі починає вибудовуватись громадянське суспільство, тим швидше ми завершимо нашу боротьбу за Незалежну Україну.
Завдання кожного романтика з барикад не віддати свою перемогу негідникам, не дати паплюжити пам'ять кожного героя, а їх тисячі. 21 листопада офіційно визнано Днем свободи та гідності українців.
- 4 просмотра
