Нещодавно громадська журналістка Лариса Підгірна на запрошення начальника Кам’янець-Подільського міськвідділу міліції Віталія Козярука провела один вечір із патрульно-постовою службою міста та на власні очі побачила, як працює цей підрозділ міліції.
Як громадський журналіст – не могла не відгукнутися на запрошення керівництва міського відділку міліції долучитися до одного з таких патрулювань, аби побачити все наживо: як працюють наші хлопці-ППСники, поки місто відпочиває, п’є каву, дивиться улюблені серіали, ладнується до сну….
У групі двоє працівників патрульно-постової служби – старші сержанти Василь Кифчук та Артем Руденко, і ще — двоє хлопців-студентів Подільського державного аграрно-технічного університету — Віталій Дубина та Василь Касьянов. Вони — члени загону сприяння міліції «Кобра», що входить у склад громадського формування «Міська дружина». Проходимо маршрутом. Ще не смеркло, по вулицях гуляють містяни, молодь…
Запитую спершу у хлопців-дружинників, чому обрали для себе замість звичного студентського дозвілля патрулювання вулиць міста. А як же дівчата? — сміюся.
— Дівчата зачекають! — сміється й собі Віталій Дубина — Взагалі, вступили у громадське формування «Міська дружина», аби допомогти міліції у підтримані громадського порядку, — розповідає далі. — Ми тут з 2011-го року, відколи вступили до вузу.
Розпитую про саме громадське формування «Міська Дружина». Цьогоріч, виявляється, у жовтні, громадському формуванню виповнюється десять років — справжній ювілей! Що ж до загону сприяння міліції «Кобра» — його засновником і командиром є Тарас Гуцол, проректор, доцент Подільського державного аграрно-технічного університету. Хлопці з повагою та гордістю розповідають про свого командира і викладача. Звичайно, серед одногрупників не всі розуміють, як можна проміняти вечірнє студентське дозвілля на патрулювання вулиць спільно з працівниками міліції.
— Зазвичай, однокурсників цікавить, що ми з того маємо, навіщо нам це. Пояснюємо, що це не «понти» і не геройство. Це є нормально для чоловіків — мати певні моральні принципи. І швидше за все — ми й надалі теж пов’яжемо своє життя із службою в міліції. Є такі плани… — діляться хлопці.
Тим часом зовсім смеркає…
— Ось тут, вчора – розповідає старший сержант Василь Кифчук, – під час патрулювання затримали порушника, студента одного з міських профтехучилищ. Хлопчині — всього сімнадцять. У кишені — ніж та так звана «п’ятка» — загорнута в аркуш, вирваний із зошита «травка»… Мати вчитися відправила, а він швендяє по підворітнях у пошуках зручного місця, аби курнути!
Через деякий час помічаємо ще кількох «героїв» — студентів поважного правничого міського коледжу, у якому хлопці, певно, мали б отримати знання про те, що тягне за собою поява у нетверезому стані в громадських місцях… Хлопці, мабуть, вирішили погратися «у війну», бо видерлися на «пекельну машину», що стоїть на постаменті біля колишнього військового училища. Зістрибнули, стоять, хитаються, раз-по-раз злітає лайливе слівце, намагаються сфокусувати погляд на представниках правопорядку і навіть «включають юристів»…
Обходимо вечірній автовокзал, двори, закапелки, про існування котрих я й уявлення раніше не мала; принишклий нічний стадіон та прилеглі недобудови… Далі — стежина крізь чагарі і моторошна тиша. Міліцейський ліхтарик вихоплює обриси стін, дерев, кущів…
— І отак кожної ночі? — запитую у старшого сержанта Артема Руденка.
— Так. Маршрут обходимо за вечір по кілька разів. Ця територія теж входить до нашого маршруту. Саме тут деякі громадяни полюбляють «ловити кайф».
На щастя — сьогодні все спокійно, тихо. Можна кілька хвилин перепочити та майже на ходу сьорбнути гарячої кави з пластикових стаканчиків. Оце такий у хлопців п’ятихвилинний «кава-брейк».
На думку багатьох кам’янчан, у патрульно-постову службу йдуть всі, «кому не лінь». Так і є, але у гарному, правильному сенсі цього виразу. Я бачу перед собою хлопців, що відслужили в армії; фізично підготовлених, культурних, людяних, ввічливих, таких, що спілкуються доброю українською мовою… Навіть для п’янички-безхатченка знаходять добрі слова, розпитують, звідки він, чому опинився на вулиці нічного міста.
— Майже усі вони перебираються до міста з ближніх сіл. Мали там і хати, і родини, і господарства… Спиваються, не бажають щось змінити у житті — добрий шмат роботи для соціальних служб, — розмірковують хлопці…
За північ стає зовсім холодно. Я прощаюся з нашими міліціянтами та дружинниками, у яких попереду ще більше години пішого патрулювання; пересідаю до патрульної машини, аби і відігрітися, і побачити роботу автопатруля. Один за одним робимо витки по вулицях нічного міста. Тихо, спокійно, хіба що час від часу трапляються поодинокі перехожі та закохані парочки мерзнуть на лавках зупинок. Лихо може трапитися, не питаючи дозволу ні в кого. Але Кам’янець – давно вже не «маленьке Палермо» з «лихих 90-тих», а гарне, спокійне місто. Хлопці розказують про недавній виклик – сімейна пара щось там не поділила, але на щастя – все обійшлося мирно… Спілкуємося про ситуацію у Донецьку та Луганську, про недавню поїздку подільських міліціонерів у зону АТО… І навіть не віриться, що десь, у цей час, на Сході України йде війна. І ось такий нічний спокій багатьом містам Донбасу навіть наснитися не може, бо сни у них відібрали спалахи «Градів» та гуркіт вибухів… Десь там, на далеких блокпостах стоять на варті наші хлопці-подоляни. У тому числі й правоохоронці.
Уже прибувши додому, як справжній кавоман, не дивлячись на пізню годину, варю собі каву. Прислухаюся до тишини за вікном і думаю про те, що Кам’янцю пощастило. Думаю про те, що у всього на світі є справжня ціна. Навіть у цієї миті, у цієї чашечки кави. Бо поки ми насолоджуємося звичайними приємностями осінніх, зимових, весняних та літніх вечорів й ночей — хтось із наших міліціонерів — у спеку й холод, пішки чи в автопатрулі — несе службу по місту, охороняє наш спокій, дарує нам та нашим дітям можливість не боятися гуляти його затишними вуличками. Ми можемо жити звичним, комфортним, нормальним життям. А вони — працівники міліції — просто прийдуть на допомогу, коли потрібно. Така у них робота. Бережи їх, Боже!
- 1 просмотр
