Хмельни́цький (до 1954 року — Проскурів) — адміністративний центр Хмельницької області і Хмельницького району, значний історичний (осередок Центрального Поділля) та сучасний економічний і культурний центр.Назви іншими мовами: англійською — Khmelnytskyi, німецькою — Chmelnyzkyj, польською — Chmielnicki (Płoskirów), російською — Хмельницкий (Проскуров).Населення 290 000 мешканців (Станом на 2010). Місто входить до складу Хмельницької агломерації.Місто розташоване у центральному Поділлі, на берегах Південного Бугу, за 376 км (автомобільний шлях) від Києва. Залізничний вузол (станції Хмельницький, Гречани і Ракове). Через місто проходять автошляхи Чернівці — Старокостянтинів і Львів — Кіровоград — Донецьк (E50).Відоме з 1431. Місто обласного значення з 1937.
{morfeo 1}
Історія
Облаштування та заселення людиною території сучасного Хмельницького і навколишніх земель розпочалося ще у прадавні часи. Найстаріша з досліджених в межах міста археологічних пам'яток - поселення трипільської культури у передмісті Ружична, яке датується початком III тисячоліття до н. е. (доба неоліту). У приміській зоні Хмельницького відомі також пам'ятки скіфського часу VII - VI століття до н. е. (доба раннього заліза) та черняхівської культури III - IV століття н. е. У передмісті Лезнево зафіксована знахідка артифактів давньоруського часу (середина XIII століття). Свій прямий родовід сьогоднішній Хмельницький веде від села Плоскирів (польською Ploskirow), яке виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу, напевно, у "литовський" період історії Поділля (кінець XIV - 1-а половина XV століття). Документ, у якому вперше згадується Плоскирів, виявив і опублікував у 1894 році видатний український історик М. С. Грушевський. Це - подимний реєстр Подільського воєводства 1493 року, укладений за часів польського короля Яна Ольбрахта, згідно з яким у Плоскирові тоді числилося 7 димів. У 1510 році король Сигізмунд 1 Старий подарував Плоскирів у довічне володіння шляхтичеві Станіславу Гурському з Дунаєвець. У ЗО-40 роках XVI століття Плоскирів в адміністративно-територіальному відношенні входив до складу Меджибізької волості Летичівського повіту. Основним заняттям його мешканців у ті часи було сільске господарство. Серед інших поселень волості, яких було понад 60, Плоскирів вирізнявся своєю величиною, а відповідно і чисельністю жителів: у поборовому (податковому) документі 1530 року констатується, що населення села мало 10 плугів землі. Але часті напади кримських татар у XVI столітті на слабозахищене прикордонне Поділля гальмували рост його населення - 1542 року у Плоскирові було лише 8 плугів. У 1550 році король Сигізмунд II Август подарував Плоскирів у спадкове володіння за "сумлінну службу і зразкову хоробрість" кам'янецькому старості Мацею (Матвію) Влодеку з Германова. У 60-80 роки XVI століття поселення починає зростати: 1565 року у Плоскирові було вже 19 плугів землі, а у 1569 - 22,5. Вважається, що приблизно у цей час в Плоскирові, на острові посеред великого озера-ставу, яке поділяло поселення на дві частини, було споруджено невеличкий дерев'яний замок. У 1570-х роках Плоскировом володів син Мацея - ротмістр Станіслав Влодек. 1578 року Плоскирів мав 22 плуги землі. У 1583 році число плугів зросло до 24,5; цікаво, що поборовий реєстр згаданого року вказує на існування у Плоскирові, крім селян, також і інших соціальних верств та прошарків населення, які сплачували відповідні податки. На рубежі XVI - XVII століть поселення отримало статус містечка та право організовувати щорічно два ярмарка, а щотижня - торги. У 1594 році посол імператора Рудольфа Еріх Лясота, який повертався із Січі, залишив у своєму щоденнику невеличкий опис Плоскирова, згадуючи про гарне озеро та місцевий замок у ньому. У вересні 1648 року запорозькі козаки на чолі з Максимом Кривоносом штурмом захопили Плоскирівський замок і містечко.В наступні роки біля Плоскирова проходили війська України під проводом Богдана Хмельницького. У 1653 році вони стали біля містечка табором. Одначе так трапилося, що Поділля врешті залишилося у складі Польщі. Недавня спустошлива війна та безперервні татарські наскоки середини XVII століття призвели до руїни цілого краю. Поборові документи 1661 року зафіксували Плоскирів зруйнованим. У 1665 році його орендним власником став полковник коронного війська Мартин Замойський. Плоскирів тоді мав 12 димів. а його жителі були тимчасово звільнені від податків, оскільки недавно тут поселилися. В серпні 1671 року Плоскирів відвідав агент французського короля фрізьський дворянин Ульріх фон Вердум. Він застав містечко розореним, з якого татари чотири роки назад забрали відразу півтори тисячі душ. Мандрівник писав, що Плоскирів стоїть "над низиною, серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу". На озері "є чотирикутний острів, на якому оточений валами і частоколами стоїть місцевий замок". Раніше Плоскирів містився по обидва боки озера і був досить великим. Через озеро від одного берега до іншого вів довгий міст. На 1671 рік уціліли лише замок і частина містечка на клаптику землі уздовж Плоскої- близько тридцяти будинків і православна церква. Як зазначив Ульріх, Плоскирів належав тоді до спадку Замойського і за нього велася суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Грізельдою Замойською - матір'ю тогочасного польського короля Михала Корібута Вішневецького. У 1672 році після короткої, але надто кривавої війни Поділля захопила Туреччина. Майже тридцятирічне панування турків на території краю привело до спустошення багатьох сіл і містечок, між іншим і Плоскирова. У 1699 році турецька армія залишила Поділля і сюди знову повертається польська влада. Відновлення старих порядків викликає в 1702 році серед корінного населення повстання. Наприкінці листопада того ж року народні месники взяли Плоскирів. Але утримувалися тут лише три місяці. У лютому 1703 року козаки змушені були відступити під Фастів. А Плоскирів спіткав наїзд шляхтичів Дубинського, Саковича і Гриви. Вони увірвалися у містечко, зруйнували винокурню, загарбали начиння і худобу. У 1717 році польський сейм вирішив реорганізувати усі православні церкви на Україні в уніатські. За кілька років це було примусово здійснено і в Плоскирові. Згідно з люстрацією 1765 року, жителі Плоскирова платили податків більше двадцяти тисяч злотих. Це були стягнення різних гатунків: візникові, серпові, ставкові, винокуренні, бджільні, десятні. Розвиток ремесла викликав у місті утворення цехів - кушнірського з кравецьким, ткацького з шевським, ковальського з бондарським. 1770 року місто спіткала тяжка епідемія - помер кожен четвертий мешканець, а всього 500 чоловік із них 200 дітей. 22 грудня 1775 року король Станіслав Август видав Плоскирову привілей -право проводити ярмарки на Новий рік та на зачаття святої Анни за православним календарем (обидва ці ярмарки тривали по два тижні). На той час Замойські вже не призначали свого управителя містечком, а залишали за своїми представниками право контролю. Плоскирову було надано статус обмеженого самоврядування. Його мешканці обирали війта (бурмістра), двох лавників і писаря. А урядовців обирали перед Новим роком. Управа була першою судовою інстанцією, але тільки городський суд, призначений власниками містечка, розглядав тяжкі кримінальні злочини. Між іншим, у 1786 році бурмістром Плоскирова був Войцех Яцентій Завадський, неписьменний, чому засвідчував свою персону у документах звичайним хрестиком. Через три роки у Плоскирові було вже 96 міщан і тяглових селян, які мали свої господарства, певний прибуток і сплачували значні податки. Крім того було і 126 нетяг (бурлаків) і піших, які жили у жалюгідних халупах або й не мали житла зовсім. Після другого поділу Польщі у 1793 році її урядовців на Поділлі замінили російські. 1795 року була утворена Подільська губернія і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. До речі, ніякого указу про перейменування містечка не було видано! Нова назва була співзвучна із словом "проскура" - так в українській мові іменується круглий хлібець, котрий вживається у християнських обрядах. Остаточно ця назва утвердилася в офіційних документах з 1801 року. У 1797 році у камеральному і топографічному описі Проскурівського повіту зазначалося: "Повітове місто Проскурів має розташування на рівнім місці на правому березі річки Бога і впадаючої у неї річки Плоскої, оточене з одного боку річкою Плоскою, за якою село Гречани. з другого - річкою Богом, за якою село Заріччя, з інших двох боків - полем. У ньому є дерев'яна невелика православна обернена з уніатської в ім'я спасителя Христова Миколи-чудотворця соборна церква, у якій іконостас неабиякого живопису. Єврейська дерев'яна мала школа з пришкілком. Посеред міста у гостинному старому домі дерев'яних лавок 68, з яких деякі пусті, а в інших продаються євреями дрібні товари. З заводів - пивоварний дерев'яний, старий, невеликий завод, в якому виварюється пиво з ячмінного солоду. На річці Бозі на двох греблях млинів два...". У 1801 році на пагорбі колишнього острова за кошти ревного католика, поміщика Летичівського повіту Матвія Журавського було споруджено костьол святої Анни. А в 1822 році старе місто Проскурова винищила страшна пожежа, у якій згоріла і церква з чудовим іконостасом. Новий план забудови Проскурова затвердив імператор Олександр 1 у 1824 році. Але мешканці міста будувалися в основному на старих фундаментах. І вже у 1837 році на місці згорілої церкви виріс новий собор. Нині це найстаріша будівля із тих, що збереглися у місті. Саме в цей період виникають промислові підприємства - мідних виробів, тютюнова фабрика, миловарний, свічковий і два цегельних заводи. Проскурів поступово стає значним центром вивезення зерна і завезення солі. У місті споруджуються великі зернові і соляні комори. У 1870 році завершується будівництво залізничної колії Жмеринка - Проскурів - Волочиськ, і місто дістало прискоренний вихід на Київ, Одесу та кордон, який пролягав тоді по річці Збруч. Наприкінці 80-х років XIX століття у Проскурові почався будівельний бум. Він був викликаний переведеннямеюди великих військових з'єднань із Кавказу. Отож стали споруджувати казарми для кавалерійського і піхотного полків, артиллерійської бригади, полігонів. З розрахунку на попит армії місцевий купець Маранц вкладає кошти у зведення пісково-рафінадного заводу, котре було завершене 1891 року. Виростало житло для родин офіцерів, а тому новозабудована територія між залізницею і хутором Дубово більше п'ятдесяти років називалося "Передмістя Кавказ", і лише у другій половині XX століття за нею закріпилася назва Дубово. Ще у 1869 році у Проскурові було відкрито двокласне народне училище, а його смотритель Тищенко користувався серед людей великою популярністю. В 1892 році місто прикрасилося першим театром, у 1901 - бібліотекою імені Пушкіна. Невдовзі стали до ладу реальне, восьмикласне комерційне і чотирикласне єврейське училища. Тільки за сорок років промислове виробництво зросло у 13,3 раза. Більше половини такого зростання сталося за останнє десятиріччя XIX століття. У дев'ять разів збільшилася кількість робітників. З початком революції 1905 року у липні застрайкували робітники чавуно-ливарного заводу Ашкеназі. Вони вимагали запровадженння ІО-годинного робочого дня і підвищення заробітної плати. У вересні того ж року з подібними вимогами виступили робітники цукрового заводу та будівельники. А 19 жовтня 1905 року, у відповідь на царський маніфест, у місті на вулиці Олександрівській (тепер Проскурівська) відбулася перша багатолюдна демонстрація під гаслами "Геть самодержавство!", "Геть царя!". 9 березня 1906 року міська управа вперше зібрала сход для попередніх виборів кандидатів у члени Державної Думи. У 1909 році центральні вулиці міста були вперше вкриті бруківкою. У тому ж році у місті планувалося відкрити перший музей. Невдовзі почала виходити перша газета польською мовою "Тигоднік Подольскі" ("Подільський тижневик"). Однак на 72 номері її видання було припинено за браком коштів. Ще однією важливою подією було відкриття у Проскурові у 1912 році телефонної станції на 40 абонентів. Певна річ, значна частина населення жила тяжко. В грудні 1913 року невдоволення таким життям вилилося у страйк підмайстрів та учнів ремісничих майстерень міста. З 1897 до 191 1 року населення Проскурова зросло більш як наполовину і становило 35 тисяч чоловік . Проте потреби населення обслуговували лише одна земська і дві приватні лікарні, розраховані лише на 46 хворих. Після повалення самодержавства у Проскурові, у приміщенні Олексіївського реального училища 10 березня 1917 року відбулися збори представників робітничих колективів, які обрали Раду робітничих і солдатських депутатів. Одночасно продовжувала функціонувати міська дума. 4 березня Рада провела демонстрацію військ і робітників, котра відбувалася під гаслом встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, укладання миру. Тоді ж з тюрми були звільнені політичні в'язні. Напружені події 1917 року завершилися встановленням у місті 20 листопада (3 грудня) радянської влади за допомогою 6-го Фінляндського стрілецького полку. А під час громадянської війни влада у Проскурові змінювалася 9 разів. Зокрема, влітку 1918 року гречанські залізничники взяли участь у загальному страйку проти німецьких окупантів. У ніч з 14 на 15 лютого 1919 року у Проскурові почалося повстання проти Директорії двох її полків і місцевого робітничого загону. Одначе вірним Директорії військам вдалося штурмом взяти казарми місцевого гарнізону. Більше тисячі захоплених у полон солдатів-повстанців було розстріляно. Усе це переросло у кривавий єврейський погром на Соборній вулиці, котрий вчинили солдати Дієвої армії УНР на чолі із отаманом Семусенком. Загинуло 600 невинних людей. Щоправда, Директорія цей злочин засудила, Семусенко був усунений з посади, згодом заарештований і в 1920 році розстріляний. Наприкінці квітня 1919 року Проскурів захопили частини Червоної Армії. А вже в червні 1919 року місто заняли підрозділи Корпусу Січових Стрільців. А потім ним хотіли оволодіти денікінці, та так і не зуміли. Ще згодом з'явилися у Проскурові польські солдати, які двічі брали та залишали місто протягом 1920 року. Прикордонне становище Проскурова обумовило розташування в ньому після завершення громадянської війни частин корпусу Червоного козацтва. Почалася відбудова промисловості. Вже у 1921 році у Проскурові діяли чотири школи. Тоді ж було створено постійні педагогічні курси, які невдовзі реорганізувалися у педагогічний технікум. А медична школа була перетворена у медичний технікум. Ще одна яскрава сторінка у культурно-освітньому житті міста- із театру у 1925 році народжується український музично-драматичний театр. Свій сезон він почав спектаклем за п'єсою Миколи Куліша "97". Ще у 1924 році став до ладу цукровий завод. З роками на промисловій карті Проскурова з'являється дубівський цегельний завод, птахо- і м'ясокомбінати, кондитерська, макаронна і деревообробна фабрики. А в 1929 році місто нарешті одержує водогін. У роки сталінських репресій кілька тисяч проскурівців було репресовано, серед них радянських працівників, партійних функціонерів, військових, звичайних службовців та робітників. З утворенням 22 вересня 1937 року Кам'янець-Подільської області Проскурів опинився у її географічному центрі. Це обумовило перенесення навесні 1941 року у Проскурів адміністративного центру області. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, тисячі жителів міста стали на боротьбу з ворогом. Званням Героя Радянського Союзу у 1944 році був посмертно удостоєний колишній житель Проскурова, офіцер-танкист Володимир Вайсер. 8 липня 1941 року місто заняв противник; під час окупації тисячі проскурівців були примусово вивезені на роботу до фашистського рейху. Окупанти знищили у місті понад 16 тисяч його мешканців, а в таборі для військовополонених у Раково замучили 65 тисяч чоловік. Та місто ворогу не корилося. Вже восені 1941 року в місті виникли підпільні групи опору. В вересні з ініціативи Миколи Храновського вони були об'єднані в окружну підпільно-партизанську організацію, котра діяла 2,5 року. У 1943 році значна кількість підпільників пішла до лісу і створила партизанський загін "Народний месник". В травні того ж року Проскурівське підпілля зазнало відчутних втрат: загинули його керівники М. Храновський, П. Семенюк, були схоплені і розстріляні Марія Трембовецька, Ольга Кшевінська та інші підпільники. Але на місце загиблих ставали нові бійці, і підпільна організація продовжувала діяти - під керівництвом Федора Назарова. А 25 березня 1944 року до міста прийшла жадана воля - з'єднання та частини 1-го Українського фронту звільнили Проскурів від німецько-фашистських загарбників. Швидко була відновлена робота промислових підприємств, і вони почали працювати на Велику Перемогу. По війні місто дістає свого нового економічного і соціального розвитку. У січні 1954 року Кам'янець-Подільська область була перейменована у Хмельницьку, а Проскурів - у місто Хмельницький, чим було вшановано пам'ять видатного державного та військового діяча України гетьмана Богдана Хмельницького.Хмельницький - центр та саме велике мiсто в Хмельницькiй областi, є домом для 260,000 чоловiк. Вiн був заснований в кiнцi 15-го столiття як пост торгiвлi на перехрестi декiлькох головних торгiвельних маршрутiв. Через географiчне мiсцеположення та природнi ресурси Хмельницька область постiйно приваблювала iноземцiв, включаючи Туркiв, Нiмцiв, Угорцiв, Полякiв, Литовцiв, Австрiйцiв, Шведiв та Росiян. Не дивлячись на те, що цi народи прививали свої традицiї, культуру та релiгiї мiсту, Хмельницький завжди пiдтримував Українську нацiональну культуру, яка завжди була на першому мiсцi в Хмельницькому. У 1954 роцi, коли економiка областi переутворилася у напрямку пiдтримки вiйськового сектора, мiсто стало одним iз найбiльш значних вiйськово-iндустрiальних виробникiв в Українi. Приблизно в той самий час мiсто було переiменовано з м. Проскурова в м. Хмельницький на честь Богдана Хмельницького, вiдомого Українського гетьмана. Зараз, як i в минулому, Хмельницький довiв спроможнiсть змiнюватися разом з часом. Сьогоднi мiсто може похвалитися одним iз самих великих оптових ринкiв країни. Мiсто використало свою iсторiю торгiвельного центру, разом з освiченими та квалiфiкованими робiтниками, щоб стати головним мiсцеположенням для виробництва споживчих товарiв та гуртової та роздрiбної торгiвлi. Хмельницький став великим дiловим центром. Так як незалежна Україна продовжує йти до економiчної реформи та вiльної ринкової економiки, Хмельницький твердо притримується цього шляху. Економiка Хмельницького включає сильну сiльськогосподарську та iндустрiальну основу, а область багата на природнi ресурси. Мiсто легкодоступне з головних мiст СНД та Схiдної Європи, та є "воротами" мiж Сходом та Захiдом. Центр областi має не тiльки зручнi залiзничні зв'язки з Москвою, Прагою, Братиславою, Варшавою, Будапештом та Бєлградом; а також має аеропорт зi злiтно-посадочною смугою у 2,200 метрiв. Всi цi особливостi роблять Хмельницький дуже привабливим мiстом.
Географія Хмельницької області
Хмельницька область розташована в західній частині України, в межах Волино-Подільської височини (див.мапу). На сході вона межує з Вінницькою, на північному сході - Житомирською, на північному заході - Рiвненською, на заході - Тернопільською, на півдні - Чернівецькою областями. Площа області становить 20,6 тис. кв. км (3,3 проц. території України). Адмiнiстративно область роздiляється на 20 районів. Більша частина території розташована в зоні лісостепу і лише невелика її частина - північна - у зоні Полісся. Центральна частина має типовий лісостеповий ландшафт; злегка хвиляста поверхня почленована неглибокими, часто заболоченими балками. У південній частині, що прилягає до Дністра, є чимало річок, що течуть з півночі на південь. Навислі над берегами скелі привертають увагу різноманітністю рослинності і неповторністю барв. Мальовничі пейзажі Поділля захоплюють. Недарма Леся Українка називала Поділля справжньою окрасою України. В області налічується понад 90 річок у басейнах Дністра, Південного Бугу, Прип'яті. Найбільші з них Дністер з притоками: Збруч, Жванчик, Смотрич, Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс, а також верхів'я Горині і Случі з Хоморою, верхів'я Південного Бугу та озера - Кузьминське у Красилівському і Новоставське в Летичівському районах. Клімат помірно континентальний. Середня температура повітря найтеплішого місяця (липня) +18, +19, а найхолоднішого (січня) -5, -6. Максимальна температура влітку досягає +36, 38, мінімальна взимку -31, -35. Середня річна температура +7, +8. Середня річна кількість опадів -510-580 міліметрів. Найбільш поширеними грунтоутворюючими породами є четвертинні відклади - леси і лесовидні породи. Грунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування озимої пшениці і жита, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а також садівництва й овочівництва. На території області поширена рослинність двох геоботанічних зон України - Полісся і Лісостепу. На Поліссі переважають хвойні ліси, в Лісостепу - широколисті. Тепер ліси займають 12,4% території. В лісах, особливо північної, поліської частини області водиться багато диких тварин (лисиці, вовки, козулі, борсуки), птахів, а в водоймах - риби (лящі, сазани, язі, лини, окуні тощо). В області є чимало родовищ нерудних корисних копалин, зокрема будівельних матеріалів: вапняку, гіпсу, крейди, трепелу, кристалічних порід (гранітів, гнейсів), пісків, глин і пісковиків, також каоліни, фосфорити, літографський камінь, даховий сланець тощо. Є поклади торфу та бітумінозних горючих сланців. Біля м. Славути виявлено невеликі поклади бурого вугілля, в районі міст Попонного, Шепетівки і Сатанова - мінеральні води.
- 42 перегляди
