Вибори президента України принесли цікаві результати, але, як кажуть аналітики, все ж таки достатньо обґрунтовані. І, як вже роками незалежності складається, у владі панують клани – донецькі, вінницькі, а тепер криворізькі. Щоб протягнути своїх людей до парламенту, в народні депутати балотуються відомі люди з оточення нового президента, переважно саме з Кривого Рогу. Але на округах кадрова політика формується дещо за іншими принципами. Тут, як і раніше, панує феодальне ставлення: є «володар» району, який буде боротися за своє при будь-яких умовах. Для нього влада – це питання грошей, а думка народу взагалі нікого не бентежить…
До мешканців того чи іншого району переважає ставлення, як до електорату, причому у самому поганому сенсі цього слова. Електорат – то є щось колективно підсвідоме, що не має своєї думки. Колись «улюблениця» народу Юлія Тимошенко придумала ще точніший перевиборчий термін – біомаса, і в реаліях українського електорального поля це, на жаль, близько до правди.
Чому в нас така сумна картина? Демократію не відбирали, офіційної диктатури немає, так чому ми електорат, а не народ зі своєю точкою зору? Мабуть, це також традиційна ментальність, яка буде виходити з нас десятиріччями. Треба розуміти, що воля не дається просто так, за неї треба боротися, а те, що з нами трапилось у 1991 року – це ще не незалежність. Це тільки перший крок до вільного громадянського суспільства, до справжньої демократії та свободи.
Кожні вибори – це перевірка на готовність. Кожне кіло гречки, що йде на округа в якості плати за лояльність – це ціна випробувань. Поки ми програємо на своєму полі і позачергові вибори 2019 навряд чи будуть особливими. Бо ми ще не готові.
Команда Зеленського, на перший погляд, дійсно хоче змінити розстановку сил на місцях. Але робить це такими ж методами, що і попередники, просуваючи якусь кланову систему. І це не говорячи про самих кандидатів від партії «Слуга народу», що балотуються. Змішана система виборів дає шанси провести цікавих персон до парламенту, але їм доводиться протистояти силам, що роками нарощували «кореневу систему», поглинали душі мешканців всілякими засобами. Щоб переломити хід історії, потрібна національна ідея, що зможе об`єднати всіх під єдиним гаслом. Чи готова команда нового президента дати таку ідею?
Досить цікава ситуація склалася на виборчому округу 189, що на Хмельниччині. Колись на родючі землі Хмельницької області положив око одіозний олігарх Олександр Герега, власник будівельних маркетів «Епіцентр». До області він прийшов ще у 2012 році, розставляючи своїх людей по виборчим округам, немов фігури на шаховій дошці. Сам також пройшов у Раду, посилив свій вплив адмінресурсом. Саме з ним «тягаються» нові обличчя партії Зеленського.
Якщо інші кандидати, що не мають позначки «технічний», добре розуміють з ким мають справу, то Олені Копанчук з партії «Слуга народу», все це може нагадувати веселу гру. Опонент пані Олени – Вадим Лозовий, колишній менеджер «Епіцентру». Мабуть, тут не треба пояснювати, з ким дійсно змагається кандидатка.
Але протистоїть клану Герег не тільки вона. По 189-му виборчому округу зареєстровані і інші гідні кандидати. Проблема, насамперед, у тому, що округ розривають протистояння, боротьба за владу та корупція. З одного боку – впливова людина, що декілька років підтримувала інтереси президента Порошенко, збудувала власну вертикаль влади та, майже, повністю підпорядкувала Хмельницьку область. З іншого – мешканці області, які вже не вірять в альтернативу. Вони звиклись з думкою, що такий порядок речей є природнім. Вони не припускають, що може бути по-іншому.
Компроміс та діалоги – ось що потрібно наразі. Потрібна людина, яка не прийде з гаслом «я поборю корупцію та все тут зміню». Кроки до змін мають бути лагідними та поступовими. Здається, така людина є, але довіряться їй люди чи ні? Саме люди, а не той електорат, про який говорять в ЗМІ. Люди – це коли враховуються інтереси кожного. Але коли це станеться?
